Вікно у двір
Вони з'являються в полудень, коли сонце в зеніті. Спочатку від стіни відділяється довга, вертикальна лінія з перекладинами. Потім раскадрованная стіна на очах перетворюється в будівлю з розкритими вікнами, за якими розігруються декілька паралельних сюжетів. Ми бачимо тільки їхні силуети - вони кохаються, з'ясовують стосунки, пошепки про щось розмовляють, а іноді і обманюють один одного. А потім все раптом зникає ... Нам ніколи не вдається додивитися цей фільм до кінця і зрозуміти, що ж насправді сталося, і чи відбулося щось в принципі. Ми навіть не можемо як герой хічкоківського фільму «Вікно у двір» попросити свою цікаву наречену сходити і обережно з'ясувати, що сталося.
А коли сонце переміщається на іншу частину небосхилу, залишається тільки металева пожежна драбина з прикрученими до неї бетонними фігурками півників і мурал на стіні. Дивні кадри нескінченного кіно миготять лише в нашій уяві .. Саме світло, траєкторія його падіння, а також задум художника збирає воєдино всі елементи дії, монтує в сюжет, створює завершену картину. Без цього ми бачимо багато зайвого і не помічаємо головного. фактор освітлення, власне і створює аналогію з кінематографом. Присутність за кадром художника-режисера, який може втрутитися в сюжет, підсилює цей щоденний саспенс з обривом сюжету на найцікавішому місці. «Дивись, Дивись уважно, адже вони з'являються все на дві години і, можливо, саме тобі вдасться зловити той непомітний момент, коли сюжет досягне піку свого драматизму і напруження пристрастей », — каже голос за кадром і гра триває.
З натхненням і новою рубрикою про Стріт Арте,
SvitHome & Pivnyky Time
